Головна » Статті » Мої статті

Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді «Моя Батьківщина – Україна», Великий Кобелячок - Марківка

   Великокобелячківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Новосанжарської районної ради Полтавської області

 

 

 

 

 

 

 

Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

 

 

 

                                                              Напрям експедиції: «Заповідними стежками рідного краю»                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Великий Кобелячок - Марківка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2016 р
Великокобелячківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Новосанжарської районної ради Полтавської області

 

Виконавці:

Група «Пошук»

 

Керівник:

Бодак Микола Іванович  учитель історії  Великокобелячківської ЗОШ І-ІІІ ст.

 

Адреса:

вул. Шевченка, 21 с. Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської  області, 39331

 

Контактні телефони:

9-43-40

 

 

Список учнів групи  «Пошук»

Великокобелячківської ЗОШ І – ІІІ ступенів

  1. Гордецька Анастасія – учениця 9 класу, 2002 р.н.
  2. Гордецька Наталія – учениця 9 класу, 2002 р.н.
  3. Іванюк Олександра – учениця 9 класу, 2002 р.н.
  4. Калашник Діана – учениця 9 класу, 2002 р.н.
  5. Кус Яна – учениця 9 класу, 2002 р.н.
  6. Ніц Максим  – учень 9 класу, 2002 р.н.
  7. Палько Юлія – учениця 9 класу, 2001 р.н.
  8. Поп Юлія  – учениця 9 класу, 2002 р.н.
  9. Почтар Марія – учениця 9 класу, 2002 р.н.
  10. Скрипник Мілена  – учениця 9 класу, 2002 р.н.
  11. Ходжіматова Євгенія  – учениця 9 класу, 2002 р.н.
  12.  Шийко Валерія – учениця 9 класу, 2002 р.н.
  13.  Шийко Євген  – учень 9 класу, 2002 р.н.
  14.  Ященко Олександра – учениця 9 класу, 2002 р.н.

 

Керівник загону:  

Бодак Микола Іванович,

учитель історії

Великокобелячківської

ЗОШ І – ІІІ ступенів

 

ЗМІСТ

 

Вступ …………………………………………………….........…………… 5

1. Відомості про район експедиції ………………………….........…….. 6

2. Дорогою в село Марківка ..................................................................... 10

Висновки ……………………………………………………………....… 14

Список літератури ……………………………………………………..... 15

Додатки ……………………………………………………………...…… 16

 

ВСТУП

У вересні 2014 року загоном «Пошуку» Великокобелячківської ЗОШ в складі учнів 7-го класу при підтримці батьків, Ященко О.В., Почтар Т.М., було проведено одноденний похід за маршрутом Великий Кобелячок – Івки.

Метою походу було вивчення історії рідного краю, ознайомлення з історичними пам’ятниками та природою  (Додаток А).

У цьому році учні 9 класу вирішили поповнити шкільний матеріал і здійснили похід за маршрутом В. Кобелячок Новосанжарського району - Марківка Кобеляцького району, відвідавши декілька нових об’єктів дослідження. Метою стало поглиблене вивчення історичної та культурної спадщини, історії рідного краю, а також патріотичне та громадянське виховання підростаючого покоління (Додаток Б).

Основними завданнями є:

  • поповнення матеріалів пошукового загону; 
  • залучення учнів до вивчення історії рідного краю та довкілля, історичних об’єктів і дослідницької роботи.

При підготовці і проведенні екскурсії користувалися зібраними матеріалами попередніх років.

 

 1. Відомості про район експедиції

Подорожуючи стежками рідного краю відкриваються невичерпні багатства життя.

Кожен куточок рідного краю розповідає нам про історичне минуле, приваблює своєю неповторністю. Здійснюючи похід цим маршрутом потрапляєш в минуле століття, відновлюється в пам’яті імена героїв  Великої Вітчизняної війни та події тих часів.

Піднявшись на гору в селі Великий Кобелячок, бачимо розкопаний курганний комплекс. Він представляє собою круглий курган, з яким перемичкою з’єднані залишки двох курганів, або курганних вусів, розташованим півмісяцем і загнутим до існуючого кургану. Там же знаходиться тріангуляційний знак (Додаток В). У 50-і роки, коли проводилась топозйомка нашої місцевості, була збудована двоповерхова вишка висотою 8 метрі, точка якої позначена на карті як висота «128» м. (над рівнем моря). З якої можна вести спостереження за іншими тріангуляційними знаками, наприклад, над тим, що встановлений у четвертому полі колишнього ПАФ Великокобелячківське, в напрямку на Ємцеву Долину.

До речі, цей знак, як ми дізналися розташований на скіфській могилі, круті схили, її розкопаність дає можливість нам говорити про те, що там або добували селітру з колишнього скіфського могильного комплексу, або вели будівництво якогось укріплення. Ми представляємо декілька фотографій зроблених у цій місцевості. Особливістю розташування цієї могили і знака є те, що з неї видно три могильні комплекси. А саме на висоті  128м. на території Попівської сільської ради, біля Ганусової, вище колишнього села Баляснівки та кургану, який знаходяться у бувшому дев’ятому полі ПАФ Великокобелячківське «Поливне» (Додаток Д).

Певну роль у колонізації краю, його заселенні  відіграв селітряний промисел. Селітра, як основна складова частина пороху, була постійно необхідна. Її виробництво займало досить солідне місце  в економіці Полтавського регіону. Як сировина, вона знаходила ринок збуту не лише всередині  самої польської держави, а й була важливим елементом експорту. Виробництво було її досить прибутковим. Цим промислом не гребували ні держава, ні шляхтичі, а величезні, незаселені  простори Полтавщини, багаті на сировини для її виробництва, відкривали широке поле діяльності  селітроварників. Однак, держава, зважаючи на стратегічне значення продукту, намагалася контролювати його виробництво. 11 серпня 1621 р., король Сигізмунд ІІІ видаючи шляхтичу Бартоломею Обалковському дозвіл на добування селітри «по  всій Київській землі і по всій Україні, в диких полях Білгородських, Очаківських, Путивльських, коло Муравських татарських  шляхів, і біля рік Псла, Ворскли та Орелі  і по всіх Пустошах, де б знаходились придатні для виробництва селітри городища, могили та інші місця обумовлює, щоб виробництво селітри «оберталось для найкращої вигоди королівської  і Речі Посполитої». Такі дозволи були неодмінною частиною королівських грамот. Так у 1630 р. (20 березня)  надаючи тому ж Бартоломею Обалковському королівському секретарю нові маєтності «слободи пустої, званої Полтава», на р. Ворсклі у Київськім воєводстві з усіма полями, лугами, грунтами, лісами, озерами, річками та іншими приналежностями, обумовлювалося, що добувати селітру шляхтич не має права без особливого на те королівського дозволу.

Ще на початку ХХ ст.. відомим археологом, істориком В.Г. Ляскорнським на території Полтавщини, по рр. Сулі, Пслу, Ворсклі та Орелі було зафіксовано безліч майданів та майданоподібних споруд, які тоді вважалися укріпленнями – городищами. Пізніше вченими було доведено, що це залишки селітряного промислу. Багато таких майданів і до сьогодні зберігаються на полях Полтавщини. Як правило, це кільцеподібні споруди з довгими вусами-валами чи без них. Для виробництва селітри брався великий курган, насип якого складався із дерну. Такі насипи насичені органікою – сировиною для виробництва селітри. Потім воли, ходячи по колу і тягнучи за собою волокушу, знімали грунт, з якого і виварювалася селітра, а з відходів виробництва – вивареної землі  утворювалися  вуса-валим. Від способу виробництва, кількості казанів залежала їх форма.

Постійні військові конфлікти  на території Речі Посполитої, як і за її межами, вимагали постійного розвитку краю. Люди, що займалися селітрованим промислом, розробляючи якийсь об’єкт, завжди оселялися біля нього і, в залежності  від того, наскільки довго тривав промисел у якомусь певному місці, стільки ж часу існувало і поселення, інколи переростаючи в постійне. Таким чином, на основі становищ селітроварників міг виникати новий населений пункт. А підстави для таких перетворень існували, бо дуже часто саме через збройні сутички  вирішувалися суперечки про те, хто володітиме місцевістю багатою на сировину. Тому навколо станів промисловців дуже часто будувались укріплення у вигляді валу та рову, які мали захистити їх на випадок нападу. [1]

Більшість пам’яток історії Новосанжарщини включені  у «Звід пам'яток історії та культури України: Полтавська область». Але дані про цей конкретний об’єкт відсутні. Хоча він був оглянутий таким авторитетним краєзнавцем як Сапєгін С.В., який висловив припущення про те, що курган відноситься саме до скіфської доби. [2]

У ХІХ столітті на території населеного пункту Івки знаходилось три хутори Івки, Лимарі, Шовкопляси. Про це говорить карта вміщена в книзі Юрія Гужви «Преображенська церква в с. Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області (Додаток Е) [3].

Історія с. Івки містить багато цікавих деталей. Івки були одним з найважливіших центрів розвитку господарства в нашій місцевості. Цегла, з якої було збудовано будинок волосної земської управи і школи в с. Великий Кобелячок була вироблена саме жителями Івків. Випалена вона соломою, в саморобній печі на території Баляснівки. Там же знаходився центр гончарного виробництва. В Івках на початку ХХ ст. було два локомобілі, декілька двоповерхових будинків. За свідченням Шовкопляса Михайла Федотовича, в Івках перед Першою світовою війною троє дітей навчалися в Кобеляцькій гімназії.

 

 

2. Дорогою в село Марківка

Наша екскурсія розпочалася із села Великий Кобелячок до села Марківка тим же маршрутом, що і минулі роки. Цією дорогою у 1943 році відступали німці на Марківку, а потім старою попівською на Баляснівку і Свічкареве. Про ці події ми дізналися з роботи нашого юного дослідника Дмитра Мостового «Великий Кобелячок в 1941 – 1943 роках».

Перша згадка про Марківку є в документах за 1784 рік, де сказано, що з цього часу вона стала вважатися селом. Наступна згадка про дане село описується  в роботі Зуєва В.Ф.: «Марковка, 23 вер. Далее в 23 верстах до Марковки ехали мы ровными степными местами, куда и приехали около полуночи. Марковки, селение не большое, лежит на кринице или на течущим ручье, перепруженном плотиною, под которою подделана небольшая мельница…» [7].

У 60-х роках ХХ ст. у зв’язку з будівництвом греблі в с. Марківка і створенням міжрайонного ставка площею близько 200 га Івки були підтоплені, а всі жителі переселені у Великий Кобелячок (Додаток Ж).

До підтоплення в Івках існував колгосп імені Молотова, клуб, ферма, магазин. Зараз в Івках залишилося два дворища, де проживає постійно одна жителька Клокова Параска Григорівна. Від великого села залишилося кладовище і залишки фундаментів будівель. На другому березі ставка можна побачити залишки села Баляснівка. На території Баляснівки на марківській стороні ставка чітко видно залишки курганного могильника. Судячи з того, що він розташований на порівняно низькому мисі, при впадінні річки Сухий Кобелячок у Великий Кобелячок і має пологі схили, його можна віднести до Черняхівської культури. На лівому березі ставка знаходяться залишки насосної станції поливної системи для зрошення 160 га в колишньому колгоспі імені Чкалова. (Додаток К).

При вході у село Марківка першим об’єктом для огляду є дамба на річці Кобелячок і водосховище, яке побудували 1961 року. Його площа — 268 га, довжина — 7,8 км. Середня ширина — 345 м, максимальна — 1,2 км. Середня глибина — 1,7 м, максимальна — 3,5.  Дана водойма знаходиться на території двох районів – Кобеляцького і Новосанжарського – не має господаря, тобто ніде не перебуває на балансі. Колись водойма належала гідровузлу – колгосп «Україна» (колишній ксп. ім. Карла Маркса) Кобеляцького району, на даний час ним опікується Марківська сільрада. До складу гідротехнічних споруд водойми входять глуха земляна гребля та водоскидна споруда.

Однією з найбільших проблем водосховища - застій води. Через неправильний проект водоскидної споруди. Після реконструкції було змінено місце розташування та водоскидну систему. Через це було змінено спосіб спуску води. До реконструкції вода спускалася з верхнього шару і тому відбувалася циркуляція зміни води. Після побудови нової споруди воду почали спускати з нижнього шару і таким чином застояна вода залишається на поверхні, і не змінюється. Через це водойма цвіте і має неприємний запах.

Марківська водойма не одразу отримала удар. Цей процес відбувався поступово. Колись у цій водоймі було велике різноманіття водяних жителів і рослин поблизу. Місцеві жителі із гордістю згадують водосховище в якому ще в дитинстві рибалили (близько 15-20 років тому). Зараз чисельність кісткових риб значно зменшилася і змінилася в фенотипі: за розмірами та кольором [6].

Водойма потребує допомоги, але через велику площу її ніхто не хоче брати на баланс. У 2008 р. виділялися кошти на допомогу, але їх вистачило лише на реконструкцію берега на земляному насипі та поблизу нього. Водосховище потребує догляду проте це ніхто не бере до уваги (Додаток Л).

Далі ми вирушаємо до наступного об’єкту – церкви Різдва Іоанна Предтечі, яка була збудована в 1814 році. Тут нас зустрічає настоятель отець Дмитрій і одразу починає розповідати історію самої культової споруди. (Додаток М)

Детальнішу інформацію ми можемо знайти в Полтавському державному історичному архіві - де витає дух століть, знаходяться свідчення про культову споруду, про село та його жителів. Це Клірові книги – збірники необхідних відомостей про всі церковні приходи Полтавської єпархії на території Полтавської губернії датовані 1895, 1902, 1912 роками.

«Села Марковки Рождество Иоанно-Предтеченская церковь, каменная, с такою же отдельною колокольнею, холодная, построена в 1814 году старанием Коллежского Советника Василия Иоаннова Маркова».

Зведена у популярному на той час стилі ампір. До масивної, квадратної в плані, майже кубічної центральної дільниці з чотирьох сторін були прибудовані квадратні в плані об’єми, але значно меншого розміру. Вони сполучалися з центральним за допомогою аркових прорізів у бічних стінах. Центральна дільниця мала 2 ряди вікон, 6 – прямокутних по першому ярусу і 4 – напівциркульних по другому ярусу. Завершувався центральний об’єм восьмигранним куполом, встановленим за допомогою парусів. Зовні на ньому встановлено декоративний дерев’яний восьмигранний ліхтарик із шоломоподібним завершенням та хрестом. Бокові притвори прикрашено спареними пілястрами та напівциркульними вікнами. На сьогодні невідомо, який вигляд мали фасади цієї незвичайної споруди, тому що на поч. 20 ст. її обшили деревом. Причиною цього була низька якість цегли, з якої зведено церкву, тому штукатурні роботи замінили на столярні. Невідомо, чи зберегли майстри первинний задум архітектора, чи пішли за спрощеним варіантом. (Додаток Н). В інтер’єрі збереглися сюжетні розписи. Із західного боку церкви – відокремлена двох’ярусна дзвіниця, яка була увінчана шпилем (не зберігся) [10].

При церкві була бібліотека, дві церковно-приходські школи, квартири і будинки для притчу,тобто церковнослужителів. За церквою було 33 десятини землі ружної. Службу вели два священники та два псаломщики. Також була торгова лавка.

У Кліровій книзі 1912 року є свідчення, що церковну споруду обнесено тесом, тобто деревом. Саме в такому деревянному облачінні стоїть вона і на сьогодні, на узвишші, здіймаючись у височінь небес. У гарну сонячну погоду її купол відбивається у водах великого Марківського водосховища.

І радісно, і сумно.

Радісно від того, що ця культова споруда вижила пройшовни всі лихоліття нашої історії: революцію 1917, громадянську та Велику Вітчизняну війни, атеїстичні нападки та переслідування. Стверджують, що вона є на карті паломницької дороги від Полтави до Козельщини. Вона намолена сторіччями, несе великий потік благодаті.

Сумно від того, що переживає певний період забуття. Церква Різдва Іоанна Предтечі потребує і відновлення і оновлення. А це залежить від нас [9].

 

 

 

ВИСНОВКИ

Під час екскурсії ми поглибили свої знання про історичну та культурну спадщини, історію рідного краю. Відвідали нові об’єкти в селі Марківка. Дізналися нові факти і відомості про церкву і її настоятилів. Виконали поставлені завдання:

  • залучили учнів до вивчення історії рідного краю та довкілля, історичних об’єктів і дослідницької роботи.
  • Оновили раніше відомий матеріал та додали нову інформацію;  

Матеріали, які отримали на екскурсії використовуватимуться на уроках, позакласних заходах, святах. Робота загону на цьому поході не закінчується, і буде продовжуватися далі.

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

  1. Мокляк.В.О. Полтавщина козацька (від Люблінської унії до Коломацької ради) – Полтава: «АСМІ», 2008 – С.30 – 32.
  2. Андрієць В.А., Волошин. Ю.В. «Звід пам'яток історії та культури України: Полтавська область. Новосанжарський район» -  Полтава: «Дивосвіт», 2007.
  3. Гужва Ю.М.  Преображенська церква в с. Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області  -  Полтава: «Дивосвіт», 2006.
  4. Великикй Кобелячок в 1941 – 1943 роках, Д.О. Мостовий // «Край» №73 (79) травень 2010 р.
  5. http://our-travels.info/ost/Goroda/Ukraine/Poltava/NP-Kob.php
  6. http://tfolio.ru/item/LST
  7. Зуев В. Ф. Путешественныя записки Василья Зуева от С. Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году / В. Ф. Зуев / подгот. текста, вступ. статья, коммент. М. Э. Кавуна; Ин-т укр. археографии и источниковедения им. М. С. Грушевского НАН Украины. — Днепропетровск: Герда, 2011. — XXVIII, 394 с., ил., карт. 
  8. Білоусько О.А., Мирошніченко В.І. Нова історія Полтавщини (кінець XVIII – початок XX століття): Пробний підручник для 9 класу загальноосвітньої школи. – Полтава: «Оріяна», 2003. – С. 123
  9. http://radakob.gov.ua/publ/vijiznij_prijom/juvilej_cerkvi/8-1-0-480
  10. http://history-poltava.org.ua/?p=5469 Полтавіка. Полтавська енцеклопедія. Релігія і церква. Том 12

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А

Початок походу «група на марші», 2014

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

Похід 2016

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток В

 Скіфський курган

 

Додаток  Д

 

Додаток  Е

 

Додаток Ж

 

с. Івки, 2014 рік

Додаток К

 

Додаток Л

       
 
 
   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дамба у селі Марківка

 
Додаток М

   
 
 
 

 

 

 

 


Додаток Н

Фото церкви с. Марківка Кобеляцького району Полтавької області (1966р.)

Фото церкви с. Марківка (2016р.)

Категорія: Мої статті | Додав: ssss (30.11.2016)
Переглядів: 135 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: